СПЕЦТЕМА: «ПУТІН/БІЛОРУСЬ/СТРАХИ ЗАХОДУ»

 

Інформаційно-аналітичний безпековий огляд "КАМЕРТОН", сигнальний випуск

СПЕЦТЕМА: «ПУТІН/БІЛОРУСЬ/СТРАХИ ЗАХОДУ» 

“Він не вірить, що може дозволити собі програти”

Директор ЦРУ Вільям Бернс про Путіна

 

●        “Думай як злочинець”.

Для того, щоб передбачити дії ворога, потрібно зрозуміти логіку його дій. Стосовно Путіна це означає, що він є гравцем, і у своїй “грі” він використовує тактику постійного підняття ставок. Він переконаний, що ресурсів Росії вистачить для “довгої гри”, яку він веде проти Заходу, намагаючись здобути собі статус глобального гравця.

Будь-яке послаблення санкцій, припинення/призупинення/сповільнення поставок озброєнь Україні, слабкість ЄС через відсутність внутрішньої єдності і взаємної довіри між його членами, - для Путіна є свідченням того, що його тактика підвищення ставок спрацьовує. Щоб зупинити цю вбивчу і злочинну “гру”, мало зупинити його армію чи навіть розгромити її.

Допоки існує путінський режим, загроза є реальною не лише для України, а й для усього світу. Колективний Путін прагнутиме зруйнувати і так слабку єдність колективного Заходу.

 ●        Страх Заходу - розвал/розпад Росії.

Захід не бачить майбутнього для Росії після Путіна в найближчій перспективі.

Російська опозиція розрізнена і слабка та не має соціальної бази всередині Росії.

Західним політичним елітам Путін зручний тим, що забезпечує контроль над зброєю масового знищення та технологіями з її виготовлення. Як забезпечити цей контроль  у разі усунення Путіна, тим більше, розпаду Росії, західні політики не розуміють.

Що стосується західного бізнесу, то значній його частині вигідно працювалося/працюється в Росії і за путінського режиму. У разі усунення Путіна може початися новий переділ власності, а у разі розпаду Росії вони можуть взагалі втратити можливість вести справи на значній території РФ.

●        Білоруський гамбіт. Путін готовий пожертвувати не тільки Лукашенком а й Білоруссю для досягнення перемоги у «грі».

Наприкінці літа стало очевидним, що Путін планує новий наступ з території Білорусі і що режим Лукашенка буде примушений до участі у війні тим чи іншим способом.

 За логікою Путіна, Росія не може воювати з Україною, бо вважає такий рівень війни принизливим для себе. Звідси й «спецоперація». Йому потрібна війна з набагато сильнішим суперником, ніж Україна, якому не соромно й програти, якщо не вдасться досягти кращих результатів (про які йтиметься нижче). Такий конфлікт потрібен російському керівництву як для внутрішнього, так і зовнішнього використання.

 Достойних, на думку Путіна, суперників тільки два: НАТО і Китай. З останнім, швидше за все, Путін воювати не хоче і не буде, навіть якщо Китай введе свої війська на територію Росії. Залишається НАТО.

Саме білоруській армії визначена роль ініціатора прямого конфлікту з країною НАТО (Польща або/та Литва).

Ситуація з ракетним обстрілом території Польщі продемонструвала, що НАТО (в першу чергу – США), будуть уникати прямого конфлікту. Ця подія також продемонструвала повільність та неадекватність НАТО в реакції на реальні загрози. Замість очікуваної і в Росії, і в Україні, та й в інших країнах, оперативної повної/часткової мобілізації військ НАТО – повільні консультації.

 Факти з Білорусі:

o    Білорусь збільшує видатки  на оборону.

o    У Білорусі запровадять смертну кару для чиновників та військових за державну зраду.

o    Тренування танкових підрозділів ЗС РФ а території Білорусі.

o    Навчання Збройних сил та МВС Білорусі.

o    Створення Південного командування.

o    Підготовка суспільства до мобілізації.

 Росія гратиме на підвищення ставок. Вигідний для Росії розвиток подій - це сценарій «Карибська криза-2»:

o    Прикордонний конфлікт:

▪          Білорусько-литовський кордон

▪          Білорусько-польський кордон

o    Обстріли України:

▪          Руйнування критичної інфраструктури України (окрім електричної, водогони та лікарні)

▪          Удари по базах постійної дислокації підрозділів Сил Оборони України.

▪          Удари по управлінських центрах обласного рівня (обласні військові адміністрації, приміщення СБУ та МВС).

o    Активізація наступальних дій на Півдні та Сході України з метою «зв’язування» найбільш боєздатних українських підрозділів.

o    Вторгнення на територію України з Білорусі за напрямками:

▪          Ковель-Львів

▪          Коростень-Житомир-Хмельницький/Вінниця

▪          Київ

o    Збройні підрозділи сил вторгнення будуть частково білоруськими, та основну їх частину становитимуть російські війська, перевдягнуті в білоруську форму.

o    Порушення повітряного простору Польщі зі сторони України білоруськими гелікоптерами та літаками та обстріл її території зі сторони України або ж Білорусі.

o    Перехід збройного підрозділу з білоруськими відзнаками українсько-польського кордону на глибину кількох кілометрів.

o    Якщо НАТО встане на захист Польщі від агресії Білорусі, то Росія виступить на стороні Білорусі проти НАТО, виконуючи свій союзницький обов’язок у відповідь на агресію Заходу (пояснення для внутрішньої і зовнішньої аудиторії) проти її союзника. 

o    Росія офіційно вводить свої війська на територію Білорусі для її захисту та розміщує там ракетні підрозділи з ядерною зброєю.

o    Виникає загроза прямого протистояння Росії з НАТО, в якому Росія звинувачує північноатлантичний блок. 

o    Загроза ядерної війни стає реальністю. Росія примушує США до прямих переговорів у результаті яких, під "соусом" порятунку світу від ядерної війни США та Росія домовляються про мир коштом Криму і, можливо, Донецької та Луганської областей (хоча це не принципова для Путіна територія, якою він може "пожертвувати"). 

o    В процесі переговорів Росія "виявляє добру волю" і відходить з окупованих нею територій Херсонської, Запорізької, Волинської, Житомирської, Чернігівської та Київської областей (передбачається, що їй вдасться просунутися вглиб української території зі сторони Білорусі).

o    По лінії можливого зіткнення українських і російських збройних сил (адміністративні кордони Донецької, Луганської областей та Криму з іншими українськими областями або ж тільки Криму) розміщуються миротворці ООН (німецькі, французькі та турецькі військові), і конфлікт заморожується подібно до турецько-грецького (острів Кіпр). 

o    У якості "моральної компенсації" Україна отримує частину російських коштів, заморожених західними країнами, кредити на відбудову соціальної інфраструктури та на соціальну підтримку населення, але в дозованих розмірах, що виключає можливість нової індустріалізації та розвитку власного ВПК. Україна перетворюється на сільськогосподарського виробника. Чисельність населення скорочується за рахунок еміграції працездатного населення до країн ЄС. 

o    ЄС таким чином вирішує проблему дефіциту кваліфікованої робочої сили. 

o    ЗСУ скорочуються. До влади в Україні приходять "борці з корупцією" та "економічні прагматики", які остаточно деіндустріалізують країну. 

o    Президент України Володимир Зеленський отримує Нобелівську премію миру та їздить по світу з лекціями. 

o    Україна стає парламентською республікою, в якій посилюється регіоналізація. 

o    Ліквідація (повна/часткова) інституту президентства в Україні та фактична (або й юридична) її федералізація остаточно ліквідують геополітичну суб'єктність країни та її потенційне регіональне лідерство.

o    Німеччина залишається лідером ЄС, остаточно його онімечуючи. 

o    Польща отримує компенсацію за відмову від українсько-польського проекту Межимор'я у вигляді нових американських інвестицій та збільшення військового контингенту США/НАТО на її території. 

o    Керівники Росії та США виглядають переможцями та рятівниками світу кожен для своєї аудиторії. 

o    З Росії знімають санкції (окрім незначних "кримських"), її керівництво здійснює подальше сировинне розграбування своєї країни, витрачаючи частину коштів на зміцнення російської військової потуги. 

o    Британія втрачає свій шанс стати глобальним лідером нарівні з США та Китаєм.

o    Китай розширює свій вплив на країни Центральної Азії, конкуруючи там із Туреччиною та Іраном. 

 

Висновок:

Україна - ключовий стримуючий фактор для російських імперських амбіцій. Без України російський імперський цивілізаційний проект неможливий. Це усвідомлює російська верхівка. Програти Україні не можуть собі дозволити не лише «путінці», а й значна частина російських «лібералів», які є такими ж імперцями, як і їхні опоненти.

Описаний вище умовний сценарій може мати відмінності в різних «башт Кремля», але в усіх цих варіаціях українська нація має щезнути як політичне утворення, а український народ стати донором для росіян, втративши свою ідентичність назавжди. Україна, втративши значні території, може, й  лишиться формально державою, але не буде нею по суті.

 В нас не залишається іншого вибору, окрім боротьби і перемоги над російським імперським монстром, бо це єдиний вибір, який дає  українцям життя і відкриває для нас простір власного цивілізаційного розвитку. Усі інші вибори, які ведуть нас до смерті, - неприйнятні.

 Саме тому описаний вище сценарій не здійсниться, навіть якщо нам доведеться пройти багато випробувань. Ми довели свою стійкість і готовність захищати свою країну. Тепер демократичний Захід має довести свою готовність і відданість декларованим ним демократичним принципам і цінностям, надавши Україні необхідну для перемоги воєнну, організаційну та економічну допомогу.

Після перемоги у війні, саме Україна може стати тим миротворцем і прогресором, який забезпечить найбільш безпечний процес розпаду РФ (включно з контролем над зброєю масового враження та ядерними об’єктами) та  інтеграцію нових державних утворень на території європейської частини Росії  (Московія та інші) в нові міждержавні об’єднання (навряд чи ООН/ЄС зможуть далі існувати без серйозної внутрішньої трансформації, якщо вона ще можлива).